Соціально-економічний та культурний розвиток українського села наприкінці 1943 – першої половини 1953 рр. (На матеріалах Житомирської області)

Коваленко, Наталія Леонідівна (2017) Соціально-економічний та культурний розвиток українського села наприкінці 1943 – першої половини 1953 рр. (На матеріалах Житомирської області). PhD thesis, Національний університет "Острозька академія".

[thumbnail of kov.pdf] PDF - Published Version
Download (2MB)

Анотація

Наукова новизна дослідження полягає, насамперед, у тому, що у дисертації вперше здійснено комплексне дослідження соціально-економічного та культурноосвітнього розвитку сіл Житомирської області в період з кінця 1943 – першої
половини 1953 рр. Зокрема: - запропоновано періодизацію процесу розвитку сільського господарства області впродовж періоду пізнього сталінізму; - охарактеризовано умови й особливості процесу відновлення та функціонування колгоспної системи області; - сформульовано низку теоретичних положень, висновків і узагальнень, в яких міститься оцінка соціально-економічного та культурного стану регіону в досліджуваний відрізок часу. У перші післяокупаційні роки процес відбудови був пов’язаний з надзвичайними труднощами, зумовленими великими масштабами руйнувань, матеріальними та людськими втратами. Господарство колгоспів, радгоспів і МТС
було зруйноване й пограбоване. Найдієвішим способом відновлення і поповнення матеріально-технічної бази сіл в перші післяокупаційні роки був метод народної
будови, започаткований мешканцями села Верхівня Вчорайшенського району Житомирської області, завдяки якому до кінця 1945 р. вдалося значно відродити сільське господарство регіону. Великою перешкодою та важким тягарем для переважної більшості колгоспів, радгоспів та селян-одноосібників Житомирщини в повоєнний період була податкова і заготівельна політика держави, яка негативно
впливала на відновлення тваринництва, посівну та збиральну кампанії. Серед основних причин голоду 1946–1947 рр. на території Житомирщини виділяються: економічно необґрунтовані плани виробництва в сільському господарстві; відсутність у колгоспах потрібного матеріально-технічного
забезпечення; нестача агротехніки та тяглової сили; перебої з пальним і запчастинами; проведення польових робіт значною мірою вручну, переважно силами жінок і підлітків; обов’язковість виконання держпланів хлібозаготівель.
Усе це, примножене несприятливими погодними умовами сильної спеки літа 1946 р., призвело до зниження врожайності зернових та зменшення їх валового збору. В сукупності чинників економічний тиск на село зростав. Селяни були
переобтяжені виконанням різного роду зобов’язань та повинностей. Наприкінці 1946 р. – у першій половині 1947 р. через недоїдання люди хворіли на дистрофію та помирали. Через хвороби та послаблення стану здоров’я вони не виходили на роботу в колгоспи, діти не відвідували школу. Населення погано забезпечувалося продуктами через значну нестачу хліба, неврожай овочів, невидачу зерна й грошей колгоспникам на трудодні. Бракувало кормів для худоби, насіння для посіву. Процес відновлення та функціонування колгоспної системи в області у 1948–1953 рр. зазнав немало труднощів – наслідки голоду 1946–1947 рр., брак сільгоспмашин, кваліфікованих працівників, недостатнє державне фінансування
сільського господарства тощо. Господарська ініціатива та трудова дисципліна селян не підкріплювалися матеріальною зацікавленістю, навпаки – управління сільським господарством було надмірно централізоване. Відновлення довоєнних
посівних площ та обсяги збору хліба в області, який надходив від колгоспів, колгоспників та одноосібників, було досягнуто в 1949 р., однак сільське господарство перебувало в стані гострої кризи. Питання укомплектування колгоспних ферм та недостатньої врожайності овочів вирішувалося шляхом
контрактації худоби та вилучення продуктів з індивідуальних селянських секторів. Проведене державою укрупнення колгоспів не принесло бажаних результатів, що призвело до загального економічного занепаду сільського господарства.
Питання відновлення та покращення житлово-побутових умов селянства Житомирщини впродовж усього періоду відбудови залишалося відкритим та потребувало негайного вирішення, оскільки частині з них помешканням слугували
землянки та господарчі будівлі. Залучення величезних людських ресурсів, розроблення та впровадження заходів з поліпшення становища в житловій сферівідчутних змін не принесли. Залишковий принцип фінансування та вторинність
підходу держави до проблем селян гальмували розвиток торгівлі. Багато товарів перебувало в дефіциті, населення погано харчувалося й одягалося. Попри відновлення та будівництво нових лікарень, стан медобслуговування
мешканців сіл області в окреслений період залишався незадовільним. Негайного вирішення потребували й інші проблеми: забезпечення медичним обладнанням і
препаратами лікарень, кількість лікарів, умови їх побуту та проживання. Усі соціально-побутові та медико-санітарні труднощі селяни долали самостійно. У 1950 р., після проведеного реформування закладів охорони здоров’я, уряд приділив більше уваги покращенню рівня медичного обслуговування сільського населення, що дало змогу вийти на довоєнний рівень, а згодом і значно його перевершити. Потребував покращення й санітарний стан сіл Житомирщини. Здоров’ю населення постійно загрожували епідемічні хвороби.
Здійснювана радянською владою у повоєнні роки соціальна політика була спрямована, переважно, на вдосконалення системи соцзабезпечення покалічених фронтовиків, їх сімей та репатрійованих. Тисячі соціально незахищених людей
змушені були самостійно вести боротьбу за виживання. Державні органи намагалися вирішити й проблеми повоєнного дитячого сирітства, зокрема створювалися комісії для боротьби з безпритульністю та бездоглядністю,
розгалужена система державних спеціальних дитустанов різних типів для дітей з особливим соціальним статусом, вівся облік дітей, котрі залишилися без опіки. Однак забезпечити дитустанови продовольчо-промисловими товарами було
складно. Частково вирішити цю проблему допомагали сільські жителі, небайдужа громадськість. Та залишковий принцип фінансування й злочинно-байдуже ставлення керівництва до потреб сільських жителів призводило до уповільненого
темпу соціально-побутового розвитку сіл Житомирської області. Культурно-просвітницька робота серед сільського населення Житомирщини в повоєнний період здійснювалася в складних умовах: не вистачало належної матеріально-технічної бази, приміщень та кадрового забезпечення. Стан більшості
з них вдалося покращити завдяки методу народної будови. Найбільш доступними та масовими осередками дозвілля були клуби та бібліотеки. Досягти кількісних довоєнних показників та поліпшити культурне обслуговування культурнопросвітницьким закладам у регіоні вдалося лише в середині 1950-х рр. Через брак приміщень, застарілу апаратуру, відсутність матеріальнотехнічної бази на низькому рівні в селах області залишалося кінообслуговування.
Не відповідав потребам і загальний рівень радіофікації сільської місцевості Житомирської області, що не давало змоги мешканцям села користуватися радіо.
Найбільш поширеними засобами масової інформації на селі залишалися газети. Залишковий підхід держави до фінансування погано впливав на розвиток освітньої мережі. Особливістю Житомирщини є те, що метод народної будови,
шляхом організації суботників та недільників, став найдієвішим способом відновлення роботи шкіл. Протягом всього періоду відбудови заклади освіти регіону гостро відчували потребу в педагогічних кадрах, внаслідок чого в школах часто працювали спеціалісти, які не мали відповідної освіти. Попри поступове налагодження навчального процесу та запровадження загальнообов’язкової семирічної освіти, проблема охоплення навчанням дітей шкільного віку, які проживали на далекій відстані від шкіл, не мали матеріальних
ресурсів або змушені були працювати в колгоспах, залишалася невирішеною. Регіональний підхід до з’ясування проблеми є актуальним, оскільки, поперше, він допомагає простежити особливості реалізації державних соціальноекономічних планів на рівні регіону; по-друге, що також є не менш важливим,
наслідки та оцінку результатів впровадження їх у життя місцевим населенням. Дослідження проблем повоєнної відбудови та розвитку аграрного сектору економіки є актуальним і з огляду на те, що відродження села виступає одним із
пріоритетних завдань влади на сучасному етапі державного будівництва України.

Тип файлу: Дисертація (PhD)
Additional Information: Науковий керівник Стародубець Галина Миколаївна доктор історичних наук, професор
Теми: За напрямами > Історія
Підрозділи: UNSPECIFIED
Розмістив/ла: бібліотека Алла Шевцова
Дата розміщення: 03 Жов 2022 07:41
Остання зміна: 03 Жов 2022 07:41
URI: https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/8722

Actions (login required)

Переглянути елемент Переглянути елемент