Digital Repository of Ostroh Academy

Концептуалізація душі у контексті релігійно-антропологічних пошуків представників української філософської думки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст.

Веремейчик, Сергій Володимирович (2021) Концептуалізація душі у контексті релігійно-антропологічних пошуків представників української філософської думки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. PhD thesis, Національний університет "Острозька академія".

[img] PDF - Published Version
Download (1MB)

Abstract

У дисертаційній роботі вперше здійснено експлікацію особливостей становлення релігійно-антропологічних засад концептуалізації душі крізь призму професійно-академічної рефлексії представників Київської філософської школи кінця ХІХ-першої половини ХХ ст. Опрацьовано творчий спадок П. Юркевича, Г. Челпанова, В. Зеньковського, В. Войно-Ясенецького, на основі якого визначено релігійно-антропологічні, психологічні та філософські аспекти визначення душі як органічної цілісності душевного життя людини у контексті особливостей співвідношення «духовного-матеріального», «психічного-фізіологічного», «душевного-тілесного». Обґрунтовано метафізичну єдність психологічного знання із філософсько-релігійною доктриною антропогенези В. Зеньковського, що покладає нове розуміння ієрархічності шляхом уведення у філософію поняття «стрибків» між онтологічними межами буття. Розкрито взаємодію духа, душі та тіла у дискурсі філософування В. Войно-Ясенецького, де дух постає як субстанціальне середовище, що наповнює тіло духовною енергією, трансформуючи його у своєрідний мікрокосмос інтимного взаємозв’язку індивіда зі світом та душі як життєвого центру тіла, екзистенціального начала, яке індивідуалізує людину у соціумі. Подальшого розвитку набули ідеї щодо концептуального внеску академічних філософів у вітчизняну релігійно-філософську традицію та її соціокультурний контекст. Показано, що професійно-академічне «вчення про душу» пов’язує духовне зростання людини з досягненням сердечної чистоти на основі духовно-моральних практик християнського світорозуміння. Натомість експлікація феномена душі у проблемному полі релігійноантропологічного дискурсу представників української професійно-академічної думки кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. не набула достатньої уваги у сфері сучасного гуманітарного знання, закладаючи потенційні можливості її дослідження. Вивчення цієї проблеми у релігієзнавчій площині крізь призму переосмислення праць П. Юркевича, Г. Челпанова, В. Зеньковського, В. ВойноЯсенецького обумовлює потребу висвітлення душі у контексті кордоцентричної традиції вітчизняних філософських студій, що дозволяє глибше усвідомити роль душевних та духовних факторів у сучасних умовах пошуку шляхів подолання духовно-моральної кризи. Визначено мету, завдання та методи дослідження, його об’єкт і предмет, а також обґрунтовано наукову новизну. У першому розділі дисертації здійснено ретроспективний аналіз феномена душі у класичному, некласичному та постнекласичному філософуванні, визначено методологічне підґрунтя пошуку та здійснено аналіз вітчизняних й сучасних наукових розвідок окресленої проблеми. Аналіз особливостей осмислення феномена душі у проблемному полі історико-філософської традиції засвідчив залежність філософсько-релігійних інтерпретацій окресленої проблеми від світоглядних пріоритетів відповідної культурно-історичної епохи (Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу). Відстежено, що в межах некласичного філософування постулюється думка щодо витлумачення сутності душі як певної єдності у її зв’язку з надіндивідуальним центром душевного життя – духом (С. Франк), який спроможний звеличити й піднести душу над тілом та стати її наповненням (С. К’єркегор). Натомість у постнекласичних філософських розмислах межа між тілом і душею цілком нівелюється (Ж. Дельоз). Охарактеризовано напрацювання сучасних вітчизняних науковців, у контексті яких, рефлексивне поле душі експлікується у її співвідношенні з такими поняттями як «дух», «духовність», «свідомість», «серце», «тіло» (С. Кримський, О. Мареєва, В. Нестеренко, В. Півоєв, С. Пролєєв, В. Скотний та ін.). Обґрунтовано, що попри тривалу підміну поняття «духовності» такими термінологічними конструктами як «психіка», «свідомість» та «самооцінка», сучасна філософська думка засвідчує позитивну динаміку повернення у науковий дискурс концепту людської душі як фундаментальної основи всієї психофізіологічної діяльності особистості. У другому розділі виявлено вплив святоотцівської традиції на українську філософську думку та способи вирішення релігійно-антропологічних проблем, зокрема визначення ролі таких феноменів як дух, душа, духовність у цілісній єдності людської особистості. Показано, що модифікація душевного у філософській культурі України актуалізує проблематику душі у вітчизняній філософській традиції, пов’язану передусім із поширенням християнства та рецепцією релігійної спадщини східнохристиянського вчення у контексті пізнання вищих духовно-моральних ідеалів. Доведено, що у професійно-академічному дискурсі України кінця ХІХпершої половини ХХ ст. тематизовано проблему душі та сфери душевного через залучення у дослідницьку палітру широкого спектру світоглядних та культурно-історичних чинників, що вплинули на кордоцентричні інтенції вітчизняного філософування. Стверджується, що феномен душі у представників Київської філософської школи набуває теоретично-практичного обґрунтування шляхом експлікації проблеми серця, чому значною мірою сприяла практика ісихазму, яка набула значного поширення в тогочасних українських монастирях. У цьому контексті кордоцентричний дискурс П. Юркевича бере свої витоки у вітчизняній духовній культурі, які сформувалися на основі християнської традиції. Згідно з його вченням, серце засвідчує існування людського духа та містить у собі неусвідомлений досвід, який не підлягає раціональним вимірам, а глибиною серця оголошується душа людини. Установлено, що кардіогнозис академічних студій П. Юркевича, торуючи власні шляхи духовного просвітництва в активному протистоянні натуралізму та раціоналізму, значно розширює розуміння людської сутності, її фізичних, душевних та духовних особливостей, а також дозволяє глибше проникнути у складну й багатогранну природу людини, зрозуміти її унікальність та неповторність. У третьому розділі дисертації відстежено сутність душі як духовного осердя людської особистості у контексті академічної інтелектуальної культури кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. Дослідження антропологічної домінанти рефлексії душі Г. Челпанова зумовлює затребуваність філософсько-психологічних поглядів мислителя у контексті новітніх розвідок душевно-соматичного взаємовідношення у людському бутті. Визначено, що Г. Челпанов розглядає душу людини в контексті теорії субстанціональності, якій іманентно властиві явища душевного порядку і крізь призму якої вона постає у якості імматеріального закінченого простору етико-моральних констант, що обмежений границями багатоваріативності духовного світу індивіда. Відповідно, душа являє собою відносно стійку сутність людини, що дає їй можливість в будь-яких негараздах відчувати себе собою, бути моральною і шукати істину. Водночас розкрито проблеми духа, душі, духовності та тіла у філософії В. Зеньковського та у духовній спадщині В. Войно-Ясенецького. Встановлено, що В. Зеньковський є засновником духовно-соматичного антропологічного концепту, який передбачає реалізацію концепту метафізичного походження людини у сучасні західні та вітчизняні філософські студії шляхом створення особистісної та цілком самобутньої системи уявлень про сутнісну природу людської конституції, особливе місце у якій належить душі. Разом з тим висвітлено особливе місце видатного лікаря, талановитого мислителя і богослова В. Войно-Ясенецького в українській релігійноантропологічній філософській традиції. Установлено, що, використовуючи у своїй творчості напрацювання видатних представників наукового світу фізики, медицини, психіатрії та результати особистих науково-філософських досліджень шляхом поєднання науки та релігії, він розробив та детермінував людську будову у вигляді трихотомічної моделі духу, душі та тіла. Доведено, що вітчизняний вчений обґрунтував онтологічний взаємозв’язок між духом та формою шляхом вираження творчого акту через дію «духовної енергії», яка в процесі синтезу духа та форми створює видимий всесвіт шляхом відповідності духовного змісту предметній реальності. Стверджено, що вчення про «духовну енергію» повністю відкидає постулат вічної матерії і замінює її енергією в різних її проявах, тим самим відкриваючи можливість розглядати взаємодію людського духу із проявами духовної енергії.

Item Type: Thesis (PhD)
Corporate Creators: UNSPECIFIED
Additional Information: Науковий керівник Залужна Алла Євгенівна доктор філософських наук, професор
Subjects: by fields of science > Religion
Divisions: UNSPECIFIED
Depositing User: бібліотека Алла Шевцова
Date Deposited: 21 Jun 2022 08:47
Last Modified: 21 Jun 2022 08:49
URI: http://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/8651

Actions (login required)

View Item View Item