Психологічні особливості посттравматичного зростання студентської молоді (Psychological features of post-traumatic growth in student youth)

Котовська, Ю. О. (Y. О. Kotovska ) (2026) Психологічні особливості посттравматичного зростання студентської молоді (Psychological features of post-traumatic growth in student youth). Doctoral thesis, Національний університет «Острозька академія» (National University of "Ostroh Academy").

PDF Available under License Creative Commons Attribution. Download (7MB)

Анотація

Дисертаційне дослідження присвячене вивченню психологічних особливостей, механізмів та предикторів посттравматичного зростання студентської молоді в умовах повномасштабної війни в Україні, а також розробці рекомендацій щодо шляхів фасилітації цього процесу в умовах ЗВО. Проведений теоретичний аналіз вітчизняної та закордонної наукової літератури засвідчив відсутність єдиного підходу до розуміння сутності феномену посттравматичного зростання. Методологічну основу дослідження становили положення позитивної психології, когнітивного, особистісного, гуманістичного, екзистенційного, соціально-культурного та біопсихосоціального підходів, що забезпечило комплексне осмислення посттравматичного зростання як багаторівневого процесу особистісної трансформації в умовах війни. На основі комплексу порівняльних критеріїв (природа феномену, зв'язок із травматичним досвідом, характер змін щодо дотравматичного рівня функціонування, сприйнятливість до психологічних впливів та сфера застосування) проведено концептуальне розмежування посттравматичного зростання із суміжними психологічними феноменами (резилієнтністю, життєстійкістю, психологічним імунітетом, диспозиційним оптимізмом, копінг-стратегіями, психологічним процвітанням і післякризовою трансформацією). Встановлено, що ПТЗ є специфічним процесом і результатом позитивної особистісної трансформації, який виникає виключно внаслідок опрацювання травматичного досвіду та передбачає досягнення якісно нового рівня психологічного функціонування, тоді як суміжні феномени відображають переважно особистісні ресурси, механізми адаптації або способи подолання стресу. Отже, феномен посттравматичного зростання (ПТЗ) розглянуто у роботі як складний багатовимірний процес якісної трансформації особистості, що
розгортається на соціально-контекстуальному, регулятивному, процесуальному та індивідуальному рівнях та передбачає перехід особистості на якісно вищий рівень функціонування у сферах самосприйняття, взаємостосунків та життєвої філософії. Контекстуальною умовою ПТЗ студентської молоді обґрунтовано її вікові та психосоціальні особливості (як періоду «наростаючої дорослості»), де поєднання когнітивної гнучкості з активним життєвим самовизначенням утворює потенціал для особистісної трансформації у фасилітативному академічному просторі. Динаміка та інтенсивність посттравматичного зростання визначаються системною взаємодією особистісних ресурсів, метакогнітивних процесів,
характеристик самого травматичного досвіду та соціального контексту. Констатовано, що індивідуальний ресурсний потенціал найбільш універсально і повно описано у багатовимірній моделі BASIC Ph. Обґрунтовано, що центральним психологічним механізмом ПТЗ є метакогнітивна діяльність, спрямована на свідому когнітивну реструктуризацію руйнівних переконань, у результаті чого людина поступово відновлює відчуття контролю над власними процесами мислення, перетворюючи хаотичні спогади про травматичний досвід на усвідомлений досвід особистісної сили. За результатами теоретичного аналізу сучасних досліджень встановлено, що особистісними корелятами ПТЗ є: екстраверсія, відкритість до досвіду, адекватно висока самооцінка, самоефективність, оптимізм, надія, внутрішній локус контролю. На основі поетапної стратегії моніторингу показників посттравматичного зростання, емоційно-регулятивної та ціннісно-смислової сфер студентської молоді зафіксовано зміну способів функціонування психіки, що розгорталася через чотири послідовні фази: фаза адаптивного розмежування (2022 – початок 2023 року), яка характеризується відокремленням власних емоційних реакцій від ціннісносмислових орієнтирів, що перетворюють цінність життя на активний внутрішній механізм протидії травматичному досвіду; фаза інтенсивної мобілізації (кінець 2023 року), яка стала точкою найвищого психологічного напруження та найвищих показників проявів посттравматичного стресу і, парадоксальним чином, загального індексу посттравматичного зростання; фаза прихованої напруги (2024 рік), що характеризується розгортанням процесів когнітивно-емоційної дисоціації та початком поступового виснаження адаптаційних ресурсів; фаза кумулятивної вразливості (2025 рік), яка відображає посилення залежності негативних змін у поглядах на життя від рівня дистресу. Дослідження емоційно-регулятивної та ціннісно-смислової сфери засвідчило глибоку перебудову механізмів психологічної адаптації студентської молоді. Зафіксовано поступовий перехід від стану активної мобілізації до хронічного виснаження, що супроводжувався зниженням резилієнтності, коливаннями емоційної гнучкості та зростанням негативних і тривожнодепресивних емоцій. Встановлено, що найбільш лабільною є емоційна сфера, тоді як когнітивноповедінкові копінги та ціннісно-смислова сфера характеризуються відносною стабільністю. Водночас простежується поступова переоцінка традиційних моделей поведінки на користь більш гнучких стратегій адаптації. Змістовий аналіз шкал ПТЗ показав, що найбільшу динаміку продемонструвала шкала «Ставлення до інших» (пік M = 20,79 на 2-му етапі), тоді як показник «Сили особистості» виявився стабільним на всіх етапах моніторингу (M2 етап = 13,21 та M3етап = 13,12). У результаті проведеного регресійного аналізу визначено часову конфігурацію психологічних предикторів посттравматичного зростання студентської молоді. На фазі адаптивного розмежування ПТЗ ініціюється безпосереднім рівнем дистресу, позитивними емоціями, когнітивною переоцінкою (β = 0,158), тоді як активний екзистенційний пошук та орієнтація на контроль чинять дезадаптивний вплив. На фазі інтенсивної мобілізації структура ПТЗ перебудовується з опорою на резилієнтність, активне розв'язання проблем та просоціальні цінності, при цьому збереження старих сенсів гальмує процес трансформації (β = -0,186). Фаза прихованої напруги відзначається виснаженням індивідуальних когнітивноціннісних механізмів та ефектом «кристалізації» ресурсів, де єдиним предиктором посттравматичного зростання стає стратегія пошуку соціальної підтримки (β = 0,445), що засвідчує глибоку природу трансформації травматичного досвіду. Визначено прогностичну роль метакогнітивних переконань та особистісних ресурсів як специфічних предикторів посттравматичного зростання студентської молоді в умовах війни. Зафіксовано, що найвищі значення спостерігаються за показником когнітивної самосвідомості, тоді як рівень негативних переконань про
неконтрольованість думок та рівень когнітивної невпевненості залишається помірним. У ресурсній структурі домінантними виявилися когнітивний канал та канал уяви, що вказує на схильність молоді до трансформації травматичного досвіду через символічне опрацювання досвіду та візуалізацію майбутнього, як захисної реакції на емоційне перевантаження. За результатами кореляційного аналізу виявлено зв'язок між метакогнітивною самосвідомістю та когнітивним ресурсом, що виконує функцію свідомого орієнтування та опрацювання травматичного досвіду. Зафіксовано феномен взаємного підсилення інтелектуальних роздумів та емоційних реакцій та ризик імагінативної втечі (зв'язок негативних переконань про некерованість думок з уявою). Зв’язок контролю думок із фізичним каналом та загального метакогнітивного навантаження з вірою підтверджує багатовимірність ресурсного профілю посттравматичного зростання. Множинний регресійний аналіз (F(6,52)=2,298; p=0,048; R2=0,210) за відсутності колінеарності (VIF < 2,088)) показав, що загальний рівень метакогнітивного навантаження є статистично значущим негативним предиктором посттравматичного зростання, тобто його зростання є внутрішньою перешкодою особистісної трансформації. Виявлено розходження між частотою використання копінг-ресурсів та їхньою прогностичною ефективністю: домінантні у повсякденній поведінці студентів когнітивний канал та канал уяви не забезпечують автоматичного ПТЗ, тоді як глибинні ресурси віри та емоційної відкритості володіють вищим потенціалом фасилітації ПТЗ та мінімізацією метакогнітивного навантаження. Встановлено, що успішність посттравматичного зростання визначається не простою наявністю копінг-ресурсів, а специфічною конфігурацією метакогнітивних переконань та емоційної гнучкості, які виконують функцію психологічних механізмів у процесі посттравматичного зростання. Емпірично обґрунтовано роль соціально-контекстуальної експозиції до війни як передумови для посттравматичного зростання студентської молоді. Встановлено, що студенти з опосередкованим воєнним досвідом (участь близьких родичів у бойових діях) переживають зменшення відчуття наявності сенсу життя (стан «екзистенційної паузи»), більш інтенсивно залучають ресурсні канали віри і соціальної підтримки, а також демонструють вищий рівень емоційної гнучкості. Тобто безпосередня загроза життю близьких є специфічним соціальноконтекстуальним каталізатором (предиктором), який змушує психіку знижувати рівень уникнення складних переживань та формувати вищу емоційну гнучкість, необхідну для виживання та подальшої трансформації травматичного досвіду. Одержані емпіричні дані лягли в основу побудови інтегративної структурнофункціональної моделі посттравматичного зростання студентської молоді, яка описує цей процес на контекстуальному (загальносуспільний досвід життя в умовах війни та опосередкований воєнний досвід через залученість близьких родичів до бойових дій), регулятивному (психологічні механізми), процесуальному (психологічні предиктори) та індивідуальному (психологічні профілі) рівнях. На основі кластерного аналізу виокремлено три психологічні профілі ПТЗ студентської молоді: «екзистенційно-заблокований» (високий ПТЗ блокується надмірним метакогнітивним навантаженням), «гіперкомпенсаторний» (високе ПТЗ досягається ціною виснажливої гіперактивації особистісних ресурсів) та «збалансований» (стабільне ПТЗ завдяки емоційній гнучкості та ефективності використання ресурсних каналів). Враховуючи отримані результати дослідження обґрунтовано науковопрактичні рекомендації щодо фасилітації посттравматичного зростання студентів, які охоплюють різні рівні інституційного середовища ЗВО. Рекомендації структуровано за чотирма рівнями, що дозволяє диференціювати завдання для різних адміністративних та педагогічних ланок ЗВО. Контекстний рівень орієнтований на адміністрацію та тьюторів академічних груп і спрямований на створення травмочутливого освітнього простору через розбудову «просторів визнання» досвіду війни та впровадження принципів нормалізації психологічного стану студентів. Регулятивний рівень спрямований на фахівців психологічної служби і зосереджений на зменшенні метакогнітивного навантаження через деконструкцію негативних метапереконань та використання технік
усвідомленості. Процесуальний рівень передбачає спільну роботу психологів та викладацького складу з розвитку емоційної гнучкості студентів та функціональне збалансування ресурсних каналів. Результативно-типологічний рівень передбачає диференційовані стратегії фасилітативної підтримки студентів відповідно до виявлених профілів посттравматичного зростання: стратегію відновлення психологічної відкритості до власного досвіду для екзистенційно-заблокованого типу, стратегію психологічної безпеки (профілактики виснаження) для гіперкомпенсаторного типу та стратегію валідації для збалансованого типу. Запропонований комплексний підхід дозволяє інтегрувати процес фасилітації ПТЗ у загальну структуру вищої освіти.. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що: вперше: на основі моніторингового дослідження (2022–2025 рр.) встановлено нелінійні траєкторії посттравматичного зростання студентської молоді (фази адаптивного розмежування, інтенсивної мобілізації, прихованої напруги та кумулятивної вразливості); визначено психологічні механізми та часову конфігурацію психологічних предикторів посттравматичного зростання студентської молоді; виявлено та обґрунтовано феномен надмірного метакогнітивного навантаження як перешкоди ПТЗ студентської молоді; емпірично обґрунтовано роль соціально-контекстуальної експозиції до війни як передумови для посттравматичного зростання студентської молоді; розроблено інтегративну структурно-функціональну модель посттравматичного зростання студентської молоді, яка описує цей процес на контекстуальному, регулятивному, процесуальному та індивідуальному рівнях; емпірично виділено та схарактеризовано профілі ПТЗ студентської молоді («екзистенційно-заблокований», «гіперкомпенсаторний» та «збалансований»); уточнено, доповнено: психологічний зміст поняття посттравматичного зростання студентської молоді як складного динамічного процесу, інтенсивність
якого зумовлюється не лише мірою травматизації, а й специфічною конфігурацією психологічних механізмів опрацювання травматичного досвіду та особистісних ресурсів; концептуальне розмежування поняття посттравматичного зростання та суміжних феноменів (резилієнтність, психологічний імунітет, процвітання, життєстійкість, копінг-стратегії, післякризова трансформація); подальшого розвитку набули наукові уявлення про механізми посттравматичної трансформації особистості в умовах тривалого воєнного конфлікту, зв’язок «наростаючої дорослості» студентської молоді та потенціалу ПТЗ, напрями і способи фасилітації ПТЗ студентської молоді в умовах ЗВО. Практичне значення результатів дослідженні полягає у розробці науковопрактичних рекомендацій щодо фасилітації ПТЗ студентської молоді в умовах ЗВО. Визначені профілі посттравматичного зростання студентів дають можливість практичним психологам ЗВО впроваджувати диференційований підхід до фасилітації посттравматичного зростання студентської молоді. Апробований комплекс діагностичного інструментарію для оцінки ПТЗ може бути використаний дослідниками для подальшого моніторингу ПТЗ.
(The dissertation research is devoted to the study of psychological features, mechanisms, and predictors of post-traumatic growth (PTG) in student youth under the conditions of the full-scale war in Ukraine, as well as to the development of recommendations on ways to facilitate this process in higher education institutions (HEIs). The conducted theoretical analysis of domestic and foreign scientific literature revealed the lack of a unified approach to understanding the essence of the post-traumatic growth phenomenon. The methodological basis of the study was formed by the principles of positive psychology, as well as cognitive, narrative, personality, humanistic, existential,
resource, socio-cultural, and biopsychosocial approaches, which provided a comprehensive understanding of post-traumatic growth as a multilevel process of personal transformation under war conditions. Based on a set of comparative criteria (the nature of the phenomenon, connection with a traumatic experience, the nature of changes relative to the pre-traumatic level of functioning, susceptibility to psychological interventions, and the scope of application), a conceptual differentiation of post-traumatic growth from related psychological phenomena (resilience, hardiness, psychological immunity, dispositional optimism, coping strategies, psychological flourishing, and post-crisis transformation) was carried out. It was established that PTG is a specific process and result of positive personal transformation that arises exclusively as a consequence of processing a traumatic experience and involves reaching a qualitatively new level of psychological functioning, whereas related phenomena primarily reflect personal resources, adaptation mechanisms, or ways of coping with stress.Consequently, the phenomenon of post-traumatic growth (PTG) is considered in the work as a complex multidimensional process of qualitative personality transformation that unfolds at the socio-contextual, regulatory, processual, and individual levels, involving the individual's transition to a qualitatively higher level of functioning in the spheres of selfperception, interpersonal relations, and life philosophy. The contextual condition for the PTG of student youth is substantiated by their age and psychosocial features (as a period of «emerging adulthood»), where the combination of cognitive flexibility with active life self-determination creates the potential for personal transformation in a facilitative academic environment. The dynamics and intensity of post-traumatic growth are determined by the systemic interaction of personal resources, metacognitive processes, characteristics of the traumatic experience itself, and the social context. It is stated that individual resource potential is most universally and comprehensively described in the multidimensional BASIC Ph model. It is substantiated that the central psychological mechanism of PTG is metacognitive activity aimed at conscious cognitive restructuring of destructive beliefs, as a result of which a person gradually restores a sense of control over their own thought processes, transforming chaotic memories of the traumatic experience into a conscious experience of personal strength. According to the results of the theoretical analysis of modern research, the personal correlates of PTG are established: extraversion, openness to experience, adequately high self-esteem, self-efficacy, optimism, hope, and an internal locus of control. Based on a step-by-step strategy for monitoring indicators of post-traumatic growth, as well as the emotional-regulatory and value-semantic spheres of student youth, a change in the modes of mental functioning was recorded, unfolding through four successive phases: the phase of adaptive differentiation (2022 – early 2023), characterized by the separation of one's own emotional reactions from value-semantic orientations, turning the value of life into an active internal mechanism of counteracting traumatic experience; the phase of intensive mobilization (late 2023), which became the point of highest psychological tension and highest indicators of clinical manifestations of post-traumatic stress and, paradoxically, the overall index of post-traumatic growth; the phase of latent tension (2024), characterized by the unfolding of processes of cognitive-emotional dissociation and the onset of gradual depletion of adaptive resources; and the phase of cumulative vulnerability (2025), which reflects the increased dependence of negative changes in life views on the level of clinical distress. The study of the emotional-regulatory and value-semantic spheres demonstrated a profound restructuring of psychological adaptation mechanisms among student youth. A gradual transition from a state of active mobilization to chronic exhaustion was recorded, accompanied by a decrease in resilience, fluctuations in emotional flexibility, and an increase in negative and anxious-depressive emotions. It was found that the emotional sphere is the most labile, while cognitive-behavioral coping and the value-semantic sphere are characterized by relative stability. At the same time, a gradual reevaluation of traditional behavioral models in favor of more flexible adaptation strategies is observed. The content analysis of PTG scales showed that the «Relating to Others» scale demonstrated the highest dynamics (peak M = 20.79 at the 2nd stage), whereas the «Personal Strength» indicator proved to be stable across all stages of monitoring (M at 2nd stage = 13.21 and M at 3rd stage = 13.12). As a result of the conducted regression analysis, the temporal configuration of psychological predictors of post-traumatic growth among student youth was determined. In the phase of adaptive differentiation, PTG is initiated by the immediate level of distress, positive emotions, and cognitive reappraisal (β = 0.158), whereas active existential search and orientation toward control exert a maladaptive influence. In the phase of intensive mobilization, the structure of PTG is rebuilt relying on resilience, active problem solving, and prosocial values, while the preservation of old meanings inhibits the transformation process (β = -0.186). The phase of latent tension is marked by the exhaustion of individual cognitive-value mechanisms and the effect of resource «crystallization,» where the only predictor of post-traumatic growth becomes the strategy of seeking social support (β = 0.445), which testifies to the profound nature of the transformation of traumatic experience. The prognostic role of metacognitive beliefs and personal resources as specific predictors of post-traumatic growth among student youth under war conditions was determined. It was recorded that the highest indicators are observed in cognitive selfconsciousness, while the level of negative beliefs about the uncontrollability of thoughts and the level of cognitive lack of confidence remain moderate. In the resource structure, the cognitive channel and the imagination channel proved to be dominant, indicating the youth's tendency to transform traumatic experience through symbolic processing of the experience and visualization of the future, as a defense reaction to emotional overload. According to the results of the correlation analysis, a connection was found between metacognitive self-consciousness and the cognitive resource, which performs the function of conscious orientation and processing of traumatic experience. The phenomenon of mutual reinforcement of intellectual reflections and emotional reactions and the risk of imaginative escape (the connection of negative beliefs about the uncontrollability of thoughts with imagination) was recorded. The connection of thought control with the physical channel and the overall metacognitive burden with belief confirms the multidimensionality of the resource profile of post-traumatic growth. Multiple regression analysis (F(6,52)=2.298; p=0.048; R2=0.210) in the absence of collinearity (VIF < 2.088) showed that the overall level of metacognitive burden is a statistically significant negative predictor of post-traumatic growth, meaning its increase serves as an internal obstacle to personal transformation. A discrepancy between the frequency of using coping resources and their prognostic effectiveness was revealed: the cognitive channel and the imagination channel, dominant in the everyday behavior of students, do not ensure automatic PTG, whereas the profound resources of belief and emotional openness possess a higher potential for facilitating PTG and minimizing metacognitive burden. It was established that the success of post-traumatic growth is determined not merely by the presence of coping resources, but by a specific configuration of metacognitive beliefs and emotional flexibility, which perform the function of psychological mechanisms in the process of post-traumatic growth. The role of socio-contextual exposure to war as a prerequisite for the post-traumatic growth of student youth was empirically substantiated. It was found that students with indirect military experience (involvement of close relatives in combat actions) experience a decrease in the sense of the presence of meaning in life (a state of «existential pause»), engage the resource channels of belief and social support more intensively, and demonstrate a higher level of emotional flexibility. That is, the direct threat to the lives of loved ones acts as a specific socio-contextual catalyst (predictor) that forces the psyche to reduce the level of experiential avoidance of difficult emotions and form higher emotional flexibility necessary for survival and subsequent transformation of the traumatic experience. The obtained empirical data formed the basis for building an integrative structuralfunctional model of the post-traumatic growth of student youth, which describes this process at the contextual (general social experience of living under war conditions and indirect military experience through the involvement of close relatives in combat actions), regulatory (psychological mechanisms), processual (psychological predictors), and individual (psychological profiles) levels. Based on cluster analysis, three psychological profiles of students' PTG were identified: «existentially blocked» (high PTG is blocked by excessive metacognitive burden), «hypercompensatory» (high PTG is achieved at the cost of exhausting hyperactivation of personal resources), and «balanced» (stable PTG due to emotional flexibility and efficient use of resource channels). Taking into account the obtained research results, scientific and practical recommendations for facilitating students' post-traumatic growth have been substantiated, covering various levels of the institutional environment of HEIs. The recommendations are structured into four levels, allowing for the differentiation of tasks for various administrative and pedagogical departments of HEIs. The contextual level is oriented toward the administration and tutors of academic groups and is aimed at creating a trauma-sensitive educational space through the development of «spaces of recognition» of war experience and the implementation of principles for normalizing students' psychological states. The regulatory level is addressed to specialists of the psychological service and is focused on reducing metacognitive burden through the deconstruction of negative metabeliefs and the use of mindfulness techniques. The processual level involves the joint work of psychologists and the teaching staff on developing students' emotional flexibility and functionally balancing resource channels. the resultant-typological level provides for differentiated strategies of facilitative support for students according to the identified profiles of post-traumatic growth: a strategy of restoring psychological openness to one's own experience for the existentially blocked type, a strategy of psychological safety (burnout prevention) for the hypercompensatory type, and a validation strategy for the balanced type. The proposed comprehensive approach allows integrating the PTG facilitation process into the general structure of higher education. The scientific novelty of the research lies in the fact that: for the first time: based on a monitoring study (2022–2025), non-linear trajectories of student youth's post-traumatic growth (phases of adaptive differentiation, intensive mobilization, latent tension, and cumulative vulnerability) were established; the psychological mechanisms and temporal configuration of psychological predictors of student youth's post-traumatic growth were determined; the phenomenon of excessive metacognitive burden as an obstacle to students' PTG was identified and substantiated; the role of socio-contextual exposure to war as a prerequisite for the post-traumatic growth of student youth was empirically substantiated; an integrative structural-functional model of student youth's post-traumatic growth was developed, describing this process at the contextual, regulatory, processual, and individual levels; the profiles of students' PTG («existentially blocked», «hypercompensatory», and «balanced») were empirically
identified and characterized; clarified and supplemented: the psychological meaning of the concept of posttraumatic growth of student youth as a complex dynamic process, the intensity of which is determined not only by the degree of traumatization but also by a specific configuration of psychological mechanisms for processing traumatic experience and personal resources; the conceptual differentiation of the concept of post-traumatic growth and related phenomena (resilience, psychological immunity, flourishing, hardiness, coping strategies, post-crisis transformation); further developed: scientific understanding of the mechanisms of post-traumatic personality transformation in the conditions of a prolonged military conflict; the connection between the «emerging adulthood» of student youth and the potential for PTG; directions and ways to facilitate student youth's PTG in the conditions of HEIs. The practical significance of the research results lies in the development of scientific and practical recommendations for facilitating student youth's PTG in the conditions of HEIs. The identified profiles of students' post-traumatic growth enable practical psychologists of HEIs to implement a differentiated approach to facilitating the post-traumatic growth of student youth. The tested set of diagnostic tools for assessing PTG can be used by researchers for further monitoring of PTG )

Тип файлу:	Дисертація (Doctoral)
Additional Information:	Науковий керівник: Матласевич Оксана Володимирівна, доктор психологічних наук, доцент
Ключові слова:	Посттравматичне зростання, студентська молодь, метакогнітивні процеси, психологічна стійкість (резилієнтність), психологічні ресурси, саморегуляція, румінація, копінг-стратегії, травматичний досвід, війна (Рost-traumatic growth, student youth, metacognitive processes, psychological resilience, psychological resources, self-regulation, rumination, coping strategies, traumatic experience, war)
Теми:	За напрямами > Психологія Дисертації
Підрозділи:	Навчально-науковий інститут соціально-гуманітарного менеджменту > Кафедра психології та педагогіки
Розмістив/ла:	бібліотека Алла Шевцова
Дата розміщення:	09 Жов 2026 08:49
Остання зміна:	09 Жов 2026 08:49
URI:	https://eprints.oa.edu.ua/id/eprint/10728

Actions (login required)

Переглянути елемент

Завантаження